ГНУТЬ

Гнуть в дугу кого (перен. разг.).

Гнути у дугу (у каблук) кого; гнути як дугу кого; лука ставити кого. || Ото ж ти мене, небоже, зігнув у дугу! Стефаник. Хоч літа його гнуть у каблук iз турботами в парі, Та в очах його все ще горить, Мов дві блискавці в хмарі. Франко.

Гнуть горб, спину (перен. разг.).

Гнути спину (хребет); кряжити. || Все життя кряжила: то в панів, то в багатіїв. З нар. уст.

Гнуть куда, к чему.

Гнути (хилити, вернути, навертати) куди, на що. || Але треба мати десять голів, щоб добрати, куди він гне. Тихий. Знаю, куди ти хилиш! Васильченко. Куди вони, діти наші, вернуть? Смолич.

Гнуть свою линию (перен. разг.).

Гнути свою лінію; робити все по-своєму; (образн.) виводити (прясти) свою нитку. || Добре прядеш свою нитку, що тільки вшиєш нею? Стельмах.

Гнуть спину, шею перед кем (перен. разг.).

Гнути спину (хребет), шию перед ким; плазувати перед ким. || Вчора перед паном спину гнули, підкорялися, а сьогодні взялися за вила... Гордієнко.