ГНЕВ

В гневе.

У гніву (у гніві); угнівившись; під гарячу руку (руч). || Гляну я — пані у гніву, розгорілась. Вовчок. Старий мав неподатливу, різку вдачу і в гніві був безцеремонним. Кундзіч. Гляди, як підскочиш під гарячу руч, то щоб, бува, не попобив тебе добре. Сл. Гр.

Возбуждать, возбудить гнев в ком.

Гнівити, розгнівити кого; розлютовувати, розлютувати кого.

Воспылать гневом.

Запалати (запалитися, розпалитися, спалахнути) гнівом; загорітися (зайнятися, закипіти) гнівом; скипіти [гнівом]; розлютуватися, розлютитися. || Він так розпалився, що до нього страшно було й приступити. Тобілевич. Скипів панич, аж побілів... Свидницький. Розлютувався так, що — бо' храни! Григоренко.

Не во гнев будь сказано.

Не за зле май, майте; не клади, не кладіть (не положи, не положіть) гніва; не у гнів сказати (тобі, вам). || Не у гнів твоїй жінці. Сл. Гр. Не положіть гніва!.. Сл. Гр.

Не помнить себя в гневе.

[Аж] нетямитися з (від) гніву; не тямити (не пам'ятати) себе з (від) гніву.

От гнева.

З (від) гніву; з серця. || Затремтіла тут Мокрина з гніву... Тичина. А пан аж запінивсь із серця... Стороженко.

Охватил гнев кого.

Узяв (ухопив, пойняв, обійняв) гнів кого; розгнівився (розпалився, розлютувався) хто. || Такий гнів її пойняв, що старе обличчя аж синіло. Лебединець, перекл. з Реймонта.

Разразиться гневом.

Вибухнути гнівом; скипіти гнівом (від гніву). || Знявся неймовірний галас, люди скипіли од гніву. Гордієнко.

Сменить гнев на милость.

Змінити (перемінити) гнів на ласку (на милість). || Шпулька вагався: змінити гнів на милість чи не змінити? Смолич.

Срывать гнев на ком, на чём.

Зганяти гнів на кого; класти (покладати) гнів на кого; мати гнів на кого; бути гнівним на кого; прогнівлятися на кого; (образн.) гнівом дихати на кого. || А може знов чим не вгодив — і гнівається? Стефаник. Не положіть гніва, прийшов оце до вас... Грінченко. Марго, — промовляє він, — чи гнів на мене який маєш? Вовчок. Довго невістка на мене гнівом дихала. З нар. уст.