БЕЖАТЬ

Бежать без оглядки.

Бігти ([в]тікати) не оглядаючись (неоглядки, неоглядком); бігти ([в]тікати) не озираючись (необзир, необзирці); бігти ([в]тікати) без очей. || Уся купа побігла, як отара овець, побігла щосили, не оглядаючись, тікаючи від смерті. Яновський. Біжить неоглядки. Казка. Давай на Буджаки необзир утікати. П. Куліш.

Бежать без памяти.

Бігти ([в]тікати), летіти, гнати, мчати[ся]...) не тямлячи себе (не тямлячись, не чуючи себе); бігти ([в]тікати, летіти, гнати, мчати[ся]...) не своїми [ногами]; бігти ([в]тікати, летіти, гнати, мчати [ся]...) землі під собою не чуючи (не чувши). || Я, як почула, то й полетіла вітром, не тямлячись... Старицький. Біг так, що сам себе не чув. Котляревський. Настя побігла додому не своїми. З нар. уст.

Бежать быстро.

Бігти ([в]тікати) швидко (хутко, прудко, живо); гнати (гонити, гнатися); мчати[ся], летіти; (поет.) линути; (розм. емоц.) чухрати; махати; чесати; катати; мести; дмухати; стригти; (згруб.) лупити; чкурити; жарити; драти; (образн.) бігти ([в]тікати), аж падати (аж підошвами (литками) кресати); (образн. глузл.) в кошечу (собачу) ристь бігти. || Женуть вітри, мов буйні тури. Тичина. Ану ноги на плечі та й чухрай. Номис. Дмухнім лиш, братці, ми до неї. Котляревський. А далі аж не оглядівся.

Бежать вдогонку за кем.

Бігти (гнати, мчати[ся], летіти) на[в]здогін (на[в]здогінці, уздогінці, удогонь) за ким, кому; бігти (гнати, мчати[ся], летіти) нагонцем за ким; гнатися (уганяти) за ким. || Ой годі ж мені за кінними братами уганяти, час мені козацьким ногам пільгу дати. Дума.

Бежать взапуски, вперегонки.

Бігти (гнати, мчати[ся], летіти) навзаводи (навпередки). || Зирк! — окружний біжить попереду. Я коня під боки та навзводи. Кониський.

Бежать во весь дух, во все лопатки, со всех ног.

Бігти ([в]тікати, гнати, мчати[ся], летіти) щодуху (що є духу, скільки духу, чимдуж, на всі заставки). || Літо поспішало, гнало щодуху, летіло... Тихий. Заквітчалась і побігла чимдуж по воду. Барвінок.

Бежать во весь опор, во всю прыть.

Бігти ([в]тікати, гнати, мчати[ся], летіти) щодуху (чимдуж, з усієї сили, навзаводи); (образн.) на всі жили брати. || Дивлюсь, а Петько на всі жили бере попід соняшниками. З нар. уст.

Бежать вприпрыжку.

Бігти (гнати, мчати [ся], летіти) вискоком (підскоком, вистрибом, підстрибом). || — Антосьо їде! — стали кричать. І вискоком за бричкою. Свидницький. Васько... помахав на прощання рукою і вистрибцем помчав у напрямі глейової гори. Байдебура.

Бежать, броситься врассыпную.

Див. ВРАССЫПНУЮ.

Бежать галопом.

Див. ГАЛОПОМ.

Бежать изо всех сил, что есть силы.

Бігти ([в]тікати, гнати, мчати[ся], летіти) щосили (скільки сили, з усієї сили); бігти ([в]тікати) щодуху; (застар.) щотху). || Він уже не йшов, а біг з усієї сили. Трублаїні. За ним фрігійські воєводи щотху навзаводи летять. Котляревський.

Бежать из тюрьмы.

[В]тікати, втекти із в'язниці (із тюрми); виламуватися, виламатися із в'язниці (із тюрми).

Бежать наперерез.

Бігти (гнати, мчати[ся], летіти) навперейми.

Бежать от кого, чего, куда, откуда.

[В]тікати, втекти від кого, чого, куди, звідки; (згруб.) давати, дати драла (дмухача, дропака, дьору, тягу) від кого, чого, куди, звідки; (образн.) кивати, накивати п'ятами; кресати, закресати підошвами. || Од напасті поли вріж та тікай. Пр. Став думати-гадати, як би й собі звідтіля драла дати. Казка. Пушкар: Немає... Зник безслідно... Завірюха: Тягу дав. Дмитерко. Граф Рачинський п'ятами накивав. Харчук.

Бежать (побежать) куда глаза глядят.

Бігти, побігти ([в]тікати, гнати, мчати[ся], летіти) світ за очі (куди очі, куди ведуть очі, куди глядя); бігти ([в]тікати, гнати, мчати[ся], летіти) галасвіта (навмання, навмани, навманці). || I куди очі почухрав. Котляревський.

Бежать рысцой.

Бігти підтюпцем (тюпцем, тюпки, підтюпки).

Бежать рысью.

Бігти риссю (клусом, клуса).

Бежать через дверь, окно.

[В]тікати, втекти дверима, вікном; [в]тікати, втекти у двері, у вікно (через двері, через вікно). || Як став милий з постелі вставати, А милая — в віконце тікати. Н. п.

Броситься бежать.

Кинутися (пуститися) бігти ([в]тікати); (розм. емоц.) дременути; гайнути; жахнути; ударитись навтікача (навтік, навтіч); (згруб. лок.) лепеснути; герсонути; (про багатьох) сип(о)нути; пороснути, шугнути; (образн.) дати ногам волі. || Стрілець, мов наполоханий заєць, дременув із світлиці. Хижняк. Кабан як схопився та навтіки. Казка. Гуртом сипнули школярі до класу. Барвінок. Діти так і шугнули од тих дверей. Вовчок.

Я (ты, он...) не в силах бежать.

Я (ти, він...) не підбіжу (не підбіжиш, не підбіжить...). || Не йди, сину, так швидко, а то я останусь... Стара за молодим не підбіжить. Тесленко.